Клюб лицарів блукаючих

рано вставати.. завтра так рано вставати.. останні прогулянки.. останні фотки осені в Малазі..
останні чашки кави в улюбленому кафе, де офіціанткою красивенька молдаваночка, що любить до нас говорити по-російськи..
сидіння на улюбленій лавочці, шо на дитячому майданчику..
і несподівана тиша..

Доля мене тішить..
людьми, подіями, змінами, новинами, позитивом і саме більше - добром..
вдячний Долі.
вдячний уклінно.. і з вдячністю цією приймаю все, що вона мені дарує.. все..

новий сингл ОЕ.. саме вчасно..
дякую тобі, ВОЇНЕ..

знайшов таку гарну фоточку.. випадково.. хай і не зовсім таку.. але - ТОБІ..

ДОБРОГО РАНЕЧКУ

Паздравляю с Днём Варенья, желаю счастья в личной жизни, дорогая Мадам ФОТОГРАФЕР.
желаю тебе побеждать, желаю тебе не промахиваться, желаю тебе не отставать и не теряться,
желаю солнца и тепла, и любви, любви и понимания..
ммммууууа, моя ты
классная и прекрасная подруга b_z_a*

чого про ЗБОРИ нагадав? може, бо Стьопу до войска забирають? не знаю.. але була історія..
і так нудно у вас, друзі, по щоденникам вашим, то розкажу.. може кому знадобиться, в пригоді стане..


( Read more... )

хе.. сидів на сайті однім, а там мудрі люди про вічне з почуттів..
так-сяк.. хтось шось питає, хтось за шось своє згадує..
і хтось кидає лінка на таке:

хлопчисько малий нагадався мені, що закоханим вщент, та ризикуючи життям, в якомусь з ранніх та совєцьких фільмів, на даху стрімкому писав фарбою коханій дівчинці, що мешкала навпроти, послання - "Катя, я тебя люблю!"

чомусь згадалося..

було в роках ше вісімдесятих.. мій друг Богдан і я, та вирішили підсобити нашому знайомому, шо втріскався по вуха був у дівчинку чарівну, та чось вона йому не відповідала на взаємність.. а була також наша колєжанка.. угу, був світ тісний!
казало нам дівча: "ну шо, він зовсім не романтичний, як так можна? стоїть, мовчить, зітхає і ото..."
і я Богданкові кажу потому: "брате, єсть ідея.."

вночі ми вдвох тягли важку драбину, і банку фарби синьої, та пензля широченного..

наранок навпроти її вікна красувався напис на стіні багатоповерхівки: "Таня, я тебе люблю!"
і всі були щасливі наче.. лиш матом крив закоханих джульєтів та ромевів всього світу заступник голови, і по-сумісництву - начальник камунгоспу..

а Танька потім, по прошестю років, мене спитала тихо: "Віть, а то ж був ти?"
я не признався, нашо?
і в них тоді не довго протривало... а шкода.

от є людина..

ви просто випадково зустрічаєтесь (якшо "випадково" - то саме ТЕ слово)
і ти - убитий, ти розіп"ятий, скалічений, ніякий, мовчки і з останніх сил "тримаєшся", тихо всміхаєшся навіть, шось лепечеш не до ладу, намагаєшся не показати, приховати, нашо воно - показувати, кому треба?...
(я не кажу п"яний, бо ти не зловживаєш, я не кажу - обкурений, бо ну його таке щастя)
і вона чомусь просто читає тебе, вичисляє (та шо там вичисляти!), бачить наскрізь (а як то не побачити?)
і бере тебе за гудзика, веде в стороночку.. садить поряд себе і питає: ШО, СТАРИЙ? АНУ КАЖИ!
і ти маєш просте розуміння.. просте як світ.. чисте, не розведене.. трошки отої уваги тобі і співчуття.. трошки часу на тебе.. трошки співучасті.. трошки присутності поряд.. трошки отого дружнього плеча у важку хвилину.. трошки.. а тобі багато і не треба! нащо багато?

ти ж - нормальний пацан насправді, не нитик-плакса, тобі просто... дуже хірово, от просто зараз..
і вона - є, тая людина.. і ти не сам.
саме коли тобі треба бути не самому. в потрібний момент.

от у мене є така людина..
і вона опинилася поряд у важку хвилину. саме вчасно. саме тоді, коли було треба..

от як воно так?

граюся в хокку,))) а чим чорти не граються? позичив шойно ідейку у malenkyptashok..

pekelnyi_bulba, пане-брате, не ругайся.. біс попутав,))





прикільно получилось,))

слухаю Ленні Кравіца, ага... маю його пару альбомчиків.. є такі хороші пісеньки, шо я вам кажу... ага...
йду зараз зирити непогане кіно старе і чорно-біле... хто зі мною?




та да - він троха страшко, той Ленні, шо я знаю...

я повертавси з консульства, та мимо самараїв рижих чи рудих, а встрітив одне чудо! і згадав про нашу Олю!!!
те чудо сіре сіло величаво на самарайський шолом ржавий і нагло підставлялося мені до фоткання, ага!
і своїм видом наче тицькало мені:
- Ага, турісти хрєнові! що, понаїхали на пляжі знойні і кобіти топлєс, а нема! і ходете знімать Малагу і давай ото на галубєй си наставляти-вилупаться! а шоб вам добре було, шукачі злостиві пріключєніїв собі на дупу!

а я йому:
- вспокійся, ти чого, паломчику (палома- голуб по гішпанськи)! я фоткаю тебе для Олі, най ся втішит! покажу їй тебе такого шпанського завзятого хлопачку! най охне-ахне, най закотить мило очка! привіт такий з Малаги їй буде. то шо шо нетом? і до речі, ця панна має вчену ступінь, і знання словес, і друзів серед вашого братерства, ага!

а він:
- оооо, я пальщон і нєжно тронут за живе! то фоткай, чого ждеш і париш ми мозги! давай, бо в мене ще салярій і кармьожка, і може ше провідаю любовницю Чічіту, шо мешкає на Аламеді-прінсіпаль, як піде то чо нє? життя як льотерея...

і ото..
Олюся - привіт тобі від Голуба з Малаги,))
прийми маленьке чудо від Навахи..

мила Пташку, прекрасна Надін, вітаю з Днем Варення, з черговими п"ятнадцятьма годками від рождіння,))) щастя-здоров"я-успіхів у навчаннях, трудах, приємних прочитаних вражень-потрясінь-слів у голову нових для красномовства (і для роботи-перекладів), сонця у вікно і посмішку мужа при вранішніх-обідніх прокиданнях! баблосиків і друзів, справжніх та вірних,))
рости велика, словом.)
люблю тебе, сестричко, хоч і скарпіонша,))
завше на Днюхи ходив з винами і коробками. традиція.. файне вино і файний подарунок.
вино, яке не пити, а кропитися ним, як казав один славний персонаж, і подарунок, аби запам"ятався...
але ми в неті..
луччі квіти - орхідеї.. друг один мені казав нещодавно і переконував статтями науковими і фото, які роблять справжні цінителі цих диво-квітів, роблять часом ризикуючи власним життям, заради ОДНОГО-ЄДИНОГО кадру...



знайшов тобі картину амриканця Мартіна Джона Хеда.. натюрморт.. "Орхідея Каттлея та три колібрі" (вибач, з кроликом не було,)))))
вітаю, Мала.

навіть не опиратися, а нашо? кажи мені, кажи... кажи все, що маєш на мене...
називай поганню, називай як хочеш, шльондрою останньою називай, клятвоприступницею,
не вартою навіть зневаги, не достойною того, щоби стояти поряд з тобою, дихати поруч...
кричи ж-зривайся, лайся брудно, лайся гидко, лайся почутим-відчутим-вигаданим-все-одно не твоїм!

не буду опиратися, навіщо? покажи мені, покажи... покажи все, що маєш на мене...
покажи мені себе такого зневіреного, ображеного-враженого в саме серце-на друзки,
зрадженого в такий момент! убитого-розтоптаного-спаплюженого-розіп"ятого справжнього святого...
не стримуйся-зривайся, носися по кімнаті, перевертай-бий посуд-зривай наші-не наші фото зі стін!

і не подумаю опиратися, бачиш? стою перед тебе... мішенню-лялькою маєш мене...
не ворушуся навіть, погляду не підводжу, не смію-не думаю-не наважуся, знаєш - не дихаю,
чекаю тебе чеканням-натягнутими струнами-шаленим биттям серця-спекою тіла на краю скрикнути...
наблизься-відважся-вдар навідліг-захопи в обійми.. я знаю - ти цього жадаєш, я знаю - ХОЧЕШ, я знаю!

ну ж...

закачую Шаде, друзі.. трек просто фантастичний знайшов. "King of Sorrow"..
хто в курсі за Шаде - зрозуміє моє щире захоплення...





колись гралися з друзями в гру цікаву..
включали музику на мові імпортній, і кажному - іншу пісню, якогось іншого виконавця..
назву пісні часом знали, а часом по приспіву вгадували, а шо мали робить?
і от ти сідаєш в крісло м"ягке, і отримуєш свю мелодію, свій звук і голос, свю хвилю настрою, свій світ образів..
і - описуєш то.. із закритими очима, посміхаючись, хихочучи, або - зосереджено і твердо.. кому шо попадеться..
Шаде попала - ХУДОЖНИКУ...
шо він нам розказував! які острови казкові малював, які пристрасті на пляжах білосніжних!
яке кохання малював, ми заслуховувалися! самі очі закривали блаженно...

надобраніч, солодкі...
мрійте, слухаючи таку музику.. мрійте гарно і про гарне...
і буде вам Щастя.. неодмінно буде.

ні, я не про грип..

я про українське консульство в Малазі.
ну треба мені було...
дзвоню позавчора. слухавку не беруть. потім раптово вмикають автовідповідач..
дзвоню через годину - відповідач.
дзвоню ще через дві години - те саме.
пішов вчора.. місцина так нічого, поряд - коррида, райончик модний.
"мені спитатися і консультація треба!" - "А у нас сьоня не прийомний день, так шо пардон, шановний!"
"пацани, ну треба хоч на сайті свому прийомні дні написать, га?" - "Ти шо, дуже умний?"
"та да", кажу, а шо скривать?
а йому добре до мене триндіти-грубіянити, бо між нами ґрати іспанським ковалем ковані та камери спостереження у нього за спиною, та просто мені в пику бородату... пишуть мене камери..

був і сьогодні в українському консульстві міста Малага.
дістав приємних вражень купку.
хрящик той у костюмчику зразу випарувався, як мене побачив, там сходи круті і темні, і камер нема.
дійшло до сморча, що я в тім коридорчику та ліктиком ненароком можу йму під дихало в"їхать, чи колінкою у яке місце хальоне..
а там тьотя така сидить в кабінєті прасторнім. були коли в адміністраціях чи податковій? так ото... я сам в шоці..
БАТЬКІВЩИНА...
і давай мені копійчану справу на сотні євро роздувать (бо по тарифу це коштує 8 євро, але треба ж панімать! купа довідок, при чім - з України, і бажано - оригінали! і бажано всі в один день! і ше довідки від місцевої поліції та влади, шо я не кримінальний елемент! "пардон, я нелегал!" - "а нас то не гризе! ви чого тут понаїхали? вам шо - вдома зле?" )
і такой би роздула, але на мене її навіювання не подіяло.
"готовність йти назустріч".
дивлюся пильно - камер нема наче.. ну клеїть мене баба на хабар, і просто в кабінеті консульському!
у нас в податкових і то - виводять "покурить" і вже тоді, тишком-нишком, шепотінням змовницьким...
а тут - все у відкриту... нормально так.

словом, пішов я, подякувавши красно за увагу... на кінець ше поржав з їх "куточка відвідувача".
інструкція як запобігати грипу за допомогою марлевої пов"язки посміхнула особливо. привіт наче такий, з Батьківщини...

ех, ненько, куди ж ти котишся?

слухаю цю цьоцю пречудову.. не зовсім надобранічна пісня, але все ж приємніше, ніж Банкова бахнула, гг

слухаю її пісеньки, Сезарії, очі закривши блаженно...

мались-те, тако, що гостей повно і гулянка класна до пізньої ночи, ігри-забави, сміхи-анекдоти-історії, що живота надірвати..
шашлички смачнючі, винце червоне, всяка зелень, дітям кампот, вагітним - січок котрой..
під ніч темну і теплу літню гостей провели до брами, розцілувалися, у вічній дружбі поклялися...
і давай посуд брудний до хати зносить, скатерку заляпану в кошик для прання, бите шкло мітлою на совочок..
і вже й по всім, як очі ваші враз стрілися, блиснули в кольорових гірляндах, шо подвір"ям-гіллям..
і Сезарія оця грає враз.. голосно доволі!
і де й змореність-змученість поділася!
і ви одне одного в обіймах, тілами міцно докупки, і дихання одне на двох, і дихання у вушка одне одному..
і давай крутитися, давай танцювать шо ну! до сміху щасливого з грудей! до щасливого ха-ха!

не мали таке?
і я не мав...
а мрію.. і подвір"я вже є.. і альтанка на купу гостей у садку в заростях квітів, і мангал здоровий, і друзів повно, з дітьми, з дружинами вагітними, і Сезарія Евора оно десятками пісень у папочці...
справа за малим...

надобраніч, мрійники мої...

ггг,)))) миле дівчатко asdflok  запрпонувала мені відповісти на питання...
"що, апять?!!" - захтілося прохрипіти голосом Джигарханяна-Вовка з мульта "жив-був Пес", але послухаю, її послухаю,))



бо вже дуже мені тая дівчинка мила до душі припала,))
ех, її б вертепом та в гості запросить, друзі! та на Різдво! ех...
як вони то все ладно роблять! скинула мені лінка на відео - просто АХ! я ж таке чи не вперше в житті й бачив!
і так...
1. погане рідне чи хороше чуже?
2. невиносимий мороз чи така ж жара?
3. невзаємне відчуття чи байдужість?
4. гірка правда чи солодка брехня?


1. а от знаєш.. хороше чуже! чомусь звично хочеться за погане і рідне голосануть, але ну його! хороше й чуже! бувають, знаєш, моменти в житті, що часом варто й за чуже начебто поборотися, бо хто ж його знає, хто знає... я от вірю в реінкарнацію, у минулі життя, вірю в переселення душ і все таке... а може оте чуже - то насправді і твоє? га?  от чуєш, як тобі до нього душа лежить і все...
не знаю... вибираю - чуже й хороше.. бийте мене...

2. та спека.. звісно ж проситься спека... привчився тут до неї... але є "но"!  нема нічого краще тріскучого морозу і в хаті бути, в колі рідних, коло вогню, коло столу сімейного, вечері смачної, оповідок фантастичних і спатки вкладатися під теплі перинки пухові.. от нема нічого кращого!

3. та краще байдужість.. (ото задала питання!!).. з байдужістю хоч усе зрозуміло.. а невзаємне.. а нащо тоді взагалі щось починати, коли воно не взаємне? не розумію.. хоч і трапляється.. на кажнім кроці трапляється... на превеликий жаль.

4. для себе оберу гірку правду... а комусь.. от мав безліч випадків, коли просто брехав.. брехав.. лив оту солодку брехню, шкодуючи людей добрих і хороших.. буває, шо просто не годен правду сказать.. от буває.. хворій матері про убитого сина.. чи старому й доброму батьку про пропащу дочку.. буває і не сперечайтесь! буває...

ех.. отаке..

ходив містом.. шукав осінь.. нате.. каллє Лас Курас.. попри порт... справжня жовтолиста осінь.. то вам не підстрижені пальми..


( дивитись більше )

осінь у Малазі буває різна.. хмарна.. дощова.. сонячна.. штормова.. вітряна.. але завжди - прекрасна..
завжди.. чи ти в сандалях, чи в кросівках, чи у військових черевиках - вона прекрасна..
( дивитись більше )

в Малазі - осінь...
вчора в нашому будинку молода дівка-іспанка порізала собі вени..
нерозділене кохання..

швидка прибула вчасно. і полісія. і психолог. і хтось з мерії навіть...
і весь будинок висипав на двір, як її виносили лікарі...
якось так..

Патрісія Каас слухається тако.. стареееезна пісенька.. але любима страх..
у мене від неї самі приємні спогади..
самі приємні..
самі теплі..

сказав мені сумний мій побратим:

- залишусь, друже, сам на трохи часу, щоб затягнулись рани,
щоб перебути в самоті страшной покути час
і згине в голові нехай та моторошна тиша,
що переслідує мене, з часів сумнівной перемоги...

сказав таке й залишився позаду,
звернув на стежку ледь примітну із дороги,
що заведе його у тихий край озер і каменів старих,
де він і перебуде свій покути час...

замолить він за нас і за душі всіх убитих наших,
за душі тих, кого і ми скарали в шалі бою...
замолить і знов прибуде, шойно кинем клич
прибуде першим, бо почує клич душею..

великий з Лицарів сумний мій побратим..

люди, що збирають сміття на вулиці.. сміття, яке ми вкидаємо мимо сміттєвих ящиків,
яке просто вкидаємо на узбіччя з вікна машин, чи просто вкидаємо, бо а шо?

а вони беруть і збирають.. їм навіть може щось платять за це. мерія.. не знаю..
а може вони просто це роблять зі своїх якихось переконань, волонтерами.

сьогодні їх бачив.. купку. у одинакових футболках з якимись написами.
старші і молодь. усміхнені хлопці та дівчата, усміхнені дяді і тьоті..

просто все...
не засирайте довкілля, громадяне!

"Я… машин не люблю. Понимаешь, мне неинтересно. Лучше бы я себе завёл лошадь, чёрт побери.
В лошадях хоть есть что-то человеческое. С лошадью хоть поговорить можно…"

 
Джером Д. Сэлинджер "Над пропастью во ржи".

веселе штиво.

неділя.. свято якесь наче.
тепло і сонячно було цілий день, то й вечір такий видався - просто казка!
ні вітрика, ні хмарочки на небі, і тишааааа...
( Read more... )

вночі змерз як собака..
болить горло.
читатиму Селінджера.
життя, мірей її матьє, прекрасне

неділя.

 

одна з сотень неділь моїх. літніх. серпневих. спекотних…

 

( Read more... )

«Я не представляю себе, как можно снять картину по чужому сценарию. Если режиссер снимает картину, целиком приняв чужой сценарий, то он неизбежно становится иллюстратором».

А. Тарковский

тому треба писати так, щоби режисер і всі зацікавлені люди, хто читатиме твій сценарій, РОЗУМІЛИ його і ВІДЧУВАЛИ як його відчував ти, коли писав-вистраждовував його, БАЧИЛИ чіткі образи героїв, ЧУЛИ виразні репліки.. ти маєш НАПИСАТИ КІНО.
генієм треба бути, блін!

правила прості: прийти і сказати ГОТОВИЙ (я сказав "кхе-кхе"), отримати від мене пару питань і розмістити відповіді в себе, скинувши мені лінка по закінченні,))
гра..  пане-брате petro_o* ,  на моє "кхе-кхе" отримано від тя слідуючі питання:


1. Місто чи поле?
2. Пістолет чи кулемет?
3. Плакати чи сміятися?
4. Колискова чи футбол?

гммм,))))

1. ніколи місто. от знав кого питать, бандіт,)))) місто робить людей отарою, жертвами вовків і жертвами власних слабостей...
тому - поле. чисте, вільне, безкрає, з ночівлями під зорями, з піснями тужливими, з тихими розмовами біля кострика, з неспішним поступом вперед... і ЧАС... в полі у тебе - море часу... море.. і ти ніколи там не сам.. ніколи.. хіба би спав.. жив і спав.

2. вибору в мене нема? мушу обирати зброю і все..  хмм. тоді пістолет. маленька і надійна, несподівана і руйнівна у вмілих руках зброя робить нас спроможними за себе і своє стояти на смерть і мати-таки якісь шанси.. впершись ногами в свою землю, закривши-заховавши собою своїх дорогих людей...
свій пістолет я здав. сам. зрозумів, шо то - не вихід. є інші способи. дієвіші. але це вже зовсім інша історія..

3. плакати мабуть. плакати гірко від переживань, нестримно від щастя, плакати захлинаючись-сміючись, плакати щиро від від-під час кохання, плакати надривно, очищаючись, вивільняючи болі-чорноту-осади-накипи, вивільняючись-злітаючи...
плакати.. сміх - як ваше оте читання.. не труд. наче розвага. сміх - дітям. сміх - нам під старість. сміх - легко. і як його багато нещирого.

4. колискова. дитині навіть батьком співана колискова - таїнство. а заснути на грудях-в обіймах коханої жінки під тихеньку, в саме вушко колискову, мммм.. мрія!

не можу стриматись. Рей Чарльз..

Рея Чарльза почув у друга. в ХУДОЖНИКА. було свято.. нас було багато в його квартирі.. батьки десь поїхали..
і нас було так багато.. щось пили, щось їли, кудись бігали за питвом і хавчиком.. приносили з дому їстівне..
ми вмикнули гірлянди, багато гірлянд, по підлозі, по шафах, на столі, ми палили свічки, курили сигари, повідали-слухали історії.. хтось грав на ф-но, хтось підспівував.. ХУДОЖНИК малював. нас. наші пики щасливі.. малював швидко, наче фоткав, наче ловив нас на папір олівцем... кожному дісталося по малюночку на згадку..
і я знайшов у нього Рея Чарльза у коробці платівок старшого брата-скрипаля /той саме виїхав у Берлін, пройшов конкурс і став грати в якомусь знаменитому ркестрі/...
ми вимкнули магнітофонну Шаде і поставили цю "джоржда он май майнд..."
і стали купатися у голосі Рея Чарльза...
не знаю.. мені чомусь хочеться цілуватися під таке.. обійматися в танці повільному і цілуватися..
у напівтемряві, у сигарному тумані, у колі друзяків, у святковому настрої і зимою за вікном..
пардон.

і вам доброго дня.

чомусь сьогодні - Лєннон.
я колись під нього косив фест. угу...
окуляри такі носив, мені дівки Кот Базіліо казали.. але я не ображався - сміявся щасливо.
а ще - мав класнючого "як у нього" шкіряного кашкета (ооо, яка модняча була річ, малята!) і нахили творити-чудити дивні справи, від яких усі навколо просто шаліли... ми розмальовували стіни, ми робили акції "пратестів" і навіть такі штуки, що зараз називають флеш-мобами, а ми їх просто робили, плануючи як справжні військові операції, колись розповім, як все буде добре...

надобраніч.. і прошу - не кажіть мені про Лєннона нічого поганого. не треба.
він був справді КЛАСНИЙ пацан!

зі старого.. адаптоване під зараз.. весело тому шоби
___________________________________

містом
руки в кишенях кенгурушки,
в голові класна музика,
дротами з наплічника.
окуляри майже чорні, поглядо-сонцезахисні.
міряю кроками тротуари, якими ходжено
помічаю нове, запам"ятовую, занотовую,
вискладую на поличках акуратними рівними рядами.
для чого?

вдома
щоби зайняти себе, відволікти якось -
чищу одяг, взуття, перебираю речі..
дивно так
просто дивно. відчуття власної відсутності,
холодної та дзвінкої порожности всередині..
відсічено роздуми, ніяких загадувань наперед!
і.. просте таке відчуття власної смертності,
як перед виконанням відповідалього урядового завдання..

в собі
відчуттями своїми владно відсторонений,
свідомістю своєю виключений з процесу
прийняття рішень і винесення собі та іншим вироків..
відпущений всіма обіцянками, що давав,
всіма клятвами, підписами і печатками,
позбавлений права надій на порятунок
чітким образом наведеної на себе
снайперської гвинтівки Драгунова
зі срібною кулею в стволі...

ммм, яку музичку маю,
якою музичкою заслуховуюся!
дякую вам, любі мої подружечки за згадки-постики-наводки, azucena_negra та una_guajira.

а ви ще й на концерті були!
ех, заздрю тихо і по-доброму.


пісні щасливої і творчої ЖІНКИ... чуттєвої як саме кохання...

і чомусь зовні дуже схожої мені на Стінга.. не знаю.. смійтеся з мене, нерозумного..

один далекий друзяко питає в пошту - як ти там, живий ще?

"привіт, друже...
вибач за нерівний почерк - пишу тобі листа на чоботі вбитого товариша, то і дєло пригинаючись, бо мимо свистять ворожі кулі та осколки снарядів, норовлячи втрапить просто у висок і позбавити матері сина... але шем жию. і це вселяє віру у якес майбутнє.
відстрілююсь одіночними, набої на ісході. посилаю есемесками HELP в сторону українського консульства та у відповідь лиш дзвінки з гидким хіхіканням і пропозиції прислати дівку на дім чи місце дисльокації (в Малазі укр. консульство сусідить із секс-шопом і стріп-піп-шову, що показово, і певно мені дали НЕ ТОЙ НОМЕР, штабні кріси, дотепники хрЄнові!)
між боями (як іспанцям надокучає воювать і вони йдуть гамцяти, спатки чи дивитися карріду або футбола, або в них тупо починаються свята) ми з побратимами бинтуєм си рани, гострим шаблі, робимо героїчні вилазки і вночі їмо мандарини просто з дерев, а шо..
в наших шанцях доволі камфортно, халявний (бо тирений) вай-фай, старенькі манашки нас годують гарячим і поять фрешами, поряд море і нудистський пляж, дівки топлєс так хвацько грають валібола!
воювать можна...
от лави наші рідшають, бо хитрі іспани наших помало легалізують, дають допомоги єврами і всьо такоє..
а брат-укрАїнець такий.. він любить як го мають за котресь цабе і легко покидає укріплення, прихопивши полкове знамя і секретні документи.  тому ми робимо ход каньом - полкове знамя у нас - сувенірне і в нас їх запасено, а документи всі несекретні..."

питає мене: старий, ти шо - злий?

Комусь

несподівано
чути голос.. чути твій голос..
поряд, так близько,
що кличе до себе..
бачити тебе просту і доступну,
лиш руку простягнути -
не сполохати!
відчувати твій ніжний запах,
вдихати його тихо і на повну
милуватися чистотою..
і стояти у твоїх ніг
із лезом у руці

мої чуттєвості
Квіточка...

вісті з дому... 
просив вчора пацанів - зробіть мені фото з дому
дали сьогодні лінка на рапідшару... стягнув, а там відеоролик
записали мені маму на відео.
тремтячим і таким невпевненим перед камерою голосом каже:
"приїжджай, ми тебе ждем.. всі ждем.."

сміюся. щасливий. так мало і так несподівано багато.
слухаю Brazzaville - Genoa
/дякую, Степ, за наводку/

фотка ця - любима. вибачте



тільки у мене тут не вівчур, і я зову його Мачете

всім тим, хто вірить і чекає...
всім, хто знає, що Чудеса стаються...

всім тим... хто так цього жадає
моє маленьке послання...

захотілося тако пісенькою старою  вам сказати НАДОБРАНІЧ...
і - до зустрічі...

ггг, чось Вітя Цой в голові..
то одна пісня, то друга, то "война" то "пачка сігарєт у кармані", то "звезда по імєні сонце", то "кукушка"... і ото цілий день..



у річниці його загибелі, всі 15-ті серпня ми якось збиралися, одягнуті в чорне, горлали  його пісні під три-чотири гітари в парку, хляли пиво з пляшок, курили папіроси і малювали написи на стінах "Цой - живий"...
і чулися такими вартими-достойними тих "перемін"...

гг.. чого так? от ночами перегортаю сторінки минулого-пережитого, вилазить отаке...

www.youtube.com/watch

чомусь сьогодні історія спливла...
( Read more... )

ви вірите у те, шо люди, які нас справді люблять - ЧУЮТЬ і ЗНАЮТЬ коли нам погано? справді погано... 
я вірю.
і знаю...

чого такий день, чого всім сумно?

( Читати і зирити більше )

свято наближається... містом виставляють великі сміттєві картонні пачки з написами "мерія міста Малага"... у кожну заправлений поліетиленовий пакет! ви не думайте, шо то жарти!
бідні готи з готессами, бідні емочки, вони РОЗЧИНЯТЬСЯ у натовпі і їх ніхто не розгледить.. шкода їх, чесно.. матимуть вихідний...

пес.
завдячуючи вродженій доброті та терпінню мого хорошого френда  ivanza, старий Навахо вже вміє збільшувати фотки у дописах, ая,))) *тішиться

трошки тинявся містом... шкода, що тут не годен фотки більшого формату закинуть,  тинявся і фоткав. просто так. для не знати кого, не знати нащо.
закидаю їх масово у пікасу-веб, буду друззям демонструвать, сотні і сотні фоток-моментів, коментувати шоби кажну, про кажну - історійку підходящу шоби, кажна щоби цікава, щоби на безліч вечорів розтягнуть, щоби друзяуам цікаво було... ай люблю тако.
( Читати та зирити більше більше )

за вікном голосно верещать іспанці.
там, за рогом, знаходиться кафе, де на стінах висять плазми.
там іспанці веселою юрбою дивляться ігри...

і біля того кафе стоїть поліційна машина.
і коли весела юрба вивалює на вулицю зі щасливими криками,
то я бачу серед них двох поліцаїв, котрі теж горлають зо всіма...


P.S.
надворі доволі зимно...
але я придбав собі справжні войскові бєрци тут у одній тієнді,
та ще - кромплєкт уніформи. фест, вам скажу. в подарунок уніформа, не собі...
продавець панаму камуфляжну накинув у подарок. от її собі залишу, люблю тако


НАДОБРАНІЧ, НАРОД

передивився "день бабака" з Біллом Мюрреєм та Енді Макдауелл.

чомусь не люблю цю Енді, але фільм - обожнюю.
Мюррей бесподобний.
кіно - дуже тепле і домашнє.))



про застрявання у часі та трошки - про вічне...

чомусь люблю отакі-во свічечкові хаточки ото знаєте,)))
коли в середину покласти свічечку і запалити її, і воно так гарно, чисто тобі свято,)))
мені таких хаток надарували вдома шось п"ять штук...

затишок...
отак очі закрив - і згадав те все...
йду СТРАЖУВАТЬ. тримайтеся мені молодцями і спіть сухенькі,))
Навахо вас посторожує... ваші свічечки у віконцях... ваш затишок... ваш сон.

побачив гарну рекламу,)))



реклама музюкалки, котра збереже Вас, але не Вашого чоловіка...
сумна якась реклама...
чи просто я такий сумний от...

не бачив і не чув.
не знав, не сподівався.

побачив і почув.
пізнав, зіткнувся ніс у ніс.

ви маєте собі мене за шось.
я маю вас за абсолютне казна-що!


пам"ятаю, як сьогодні.
цю річ мій друг Юрко знайшов у свого батька в його "студентських" щоденниках
(ви уявляєте? людина береже свої студентські щоденники!)
там була маса таких-от штучок.
я попросив у Володимира Анатолійовича:
- можна мені цей собі взяти напам"ять, для дівчинки одної?
- бери. дарую. - був мені одвіт.

дівча здавалось цікавим.
я був заінтригований.

дівча було вражене.
я був щасливий.

воно виявилося дурненьким.
я виявився винним.

- прозой треба брать і розой! - сказав мені потім Володимир Анатолійович.

шо ж.. витягли мене вчора на Аламеду.. дівки мої...
- ми на каву, ти з нами? та ходиии, бо аж очі он на лобі,)))
тай пішли... по центру історичному чо не прогулятись? там вулички, оті магазинчики, коли вітрина за вітриною, і всюди світленько, всюди власники-власниці щирими посмішками... рамантіка.

а попри Парк - виставка Майстра предивного. а попри Парк - СТРАЖІ...

Хав"єр МаскарО.
браво.
вибачте за якість фоток.

( дивитись більше )

і Власник твій забрав тебе з собою, моя Діво
забрав тебе від мене, відірвав, потяг за руку у своє,
як Власність свою, шо йому з чужих жалей-печалей!

залишений самим у далекоті страшній,
ковтаю їжу з болем, воду п"ю, як трунок,
вино - отрутою мені, й фрукти наче глина,
солодке ми гірким, а сіль аж верне солодом нудким...

не маю втіхи ні в розмовах світських, ні в розвагах,
ні в танцях, ні у суперечках молодих,
ні в поглядах захоплених чужих дівиць на мене,
з-за віял шовкових що посмішки дарують...

і згасло світло, бо задуті свічі,
й роз"їхалися гості всі, забралися музики,
й робітний люд прибрав всю залу тихо...

і я лишився сам у залі і луною мої самотні кроки,
і я танцюю знов наш танець, закривши блаженно очі...
і маю знов тебе в своїх обіймах наче,

і маю твої очі так близько од своїх,
і твої губи жаркі лиш от дотягнутись,
і запах твій п"янкий і такий рідний,

і дотики мої до твого тіла прекрасного в одежі божества,
й тремтіння твого серця і дихання гаряче мені в груди,
і рухи твої легкі і такі чуттєві,
і погляди на мене бистрі і такі щасливі...

ооо, мить знаменна! який щасливий був! крилатий!
який бкв переповнений присутністю коханої людини!

і ось - нема ЇЇ... і ось вже сам...
стою-сиджу біля вікна і бачу чорну ніч,
і Місяця сріблястого питаю мовчки ради,
і він мені сміється співчутливо...

він сам закоханий у панну свою Сонце,
він сам розбитий і нещасний вщент...

й ми вторим обидвоє наче:
не моя ще... не моя... ще не моя...